Коли Ердоган з турками заспівають "Putin bir sikicidir"

Інформація про те, що Росія призупинила переговори з Туреччиною стосовно проекту будівництва газопроводу "Турецький потік", в тому чи іншому вигляді циркулювала вже давно – навіть до інциденту зі збитим російським літаком.

Більше того, після перших, пробачених порушень турецького повітряного простору Ердоган, у відомій заяві про "загубленого друга", прозоро натякав, що його країна може переглянути не тільки реалізацію фантомного "Турецького потоку" – але й реальні закупівлі російського газу. Для розуміння масштабу проблеми – Туреччина минулого року купила в Росії 27 мільярдів кубів – що становить більш, ніж половину всього спожитого в немаленькій країні блакитного палива. Туреччина є другим за обсягом російським покупцем – після Німеччини.

Хоча тоді все це сприймалось не як реальні погрози, а радше як елемент по-східному енергійного та винахідливого торгу за ціну на газ, який Туреччина, в тій чи іншій формі, веде з Росією не перший рік. З приводу тієї ціни велися безконечні і складні переговори, її прив’язували – і "відв’язували" від будівництва "Турецького потоку", і через неї сторони навіть встигли звернутись до арбітражного суду.

Після збитого літака і введення російських санкції все вже сприймається радикально інакше. Особливо сьогоднішня заява Ердогана про те, що "крім Росії ми купуємо газ у багатьох країн" – і, більше того, що "ми не все життя користуємося природним газом - відомо, коли ми його для себе відкрили. Ця нація звикла до страждань. І мова не йде про те, що ми пропадемо без російського газу". В подібних заявах видно не тільки економічний розрахунок – але й, скажемо м’яко, політичну рішучість.

Яку демонструє і турецький уряд, глава якого не тільки відрапортував, що шукатиме альтернативу російському газу – незалежно від того, перекриє його Москва чи ні, але й за день встиг зробити реальний крок у цьому напрямку. Сьогодні турецька держкорпорація Botas і катарська національна паливна компанія підписали меморандум про довгострокові поставки зрідженого природного газу у зв'язку з можливим скороченням поставок палива з Росії. Хоча цей крок, ймовірно, був спланованим до заяви Ердогана – Туреччина і без того вряди-годи купувала газ у Катару, щоправда, на основі одноразових контрактів.

Справа тим, схоже, не обмежиться. Анкара активно опрацьовує можливість нарощення поставок з Азербайджану – і Баку всемірно йде їй назустріч.

При тому проект масштабних поставок газу до Туреччини з Курдської автономії Північного Іраку, який і без того мав стартувати наступного року, також буде активізовано. В перспективі звідти може поступати до Туреччини 20 мільярдів кубів на рік – фактично стільки само, скільки і з Росії. Хоча фінансово підтримувати "автономних курдів" – нехай і іракських, Анкара і не поспішає, проте з цього джерела може перекрити практично будь-який дефіцит.

Але скороченням власного споживання Туреччини справа може не обмежитись. Бо в Ердогана є як мінімум два способи зіпсувати російський газовий бізнес і в Європі. Перший з них полягає в тому, що розширивши транспорт газу з Азербайджану, Анкара, рано чи пізно, може просто фінансувати (чи знайти інвесторів, неважливо) на тристоронній турецько-туркменсько-азербайджанський проект по доставці туркменського газу до Європи. Звичайно, це буде непроста справа – перекидати газ через Каспій, з недружніми флотами Росії та Ірану, і потім перепродувати його до Європи, але розмір призу – у вигляді маржі за дешевий туркменський газ, який роками отримує Росія, того вартує.

Іншим ударом по російському газовому бізнесу в Європі може стати дозвіл на проходження танкерів зі скрапленим газом з Катару через протоки до Чорного моря. Дотепер його Анкара не давала – буцімто (чи й направду) з міркувань безпеки. Але, теоретично, існують інженерні рішення, які можуть дозволити безпечний рух танкерів через Боспор і Дарданелли. Що, в свою чергу, не може не посприяти подальшому падінню ціни на європейському ринку – рівно як і виконанню директив ЄС на послаблення газової залежності від Росії.

Немає потреби казати, що в разі, якщо вся ця інфраструктура буде збудована, і поставки по альтернативних маршрутах будуть підкріплені контрактами – навіть відновлення палкої турецько-російської дружби не поверне процес назад.

Таким чином, втративши, завдяки кримсько-донбаській авантюрі, "газове домінування над Європою", Путін зараз ризикує як своїм другим за розміром газовим покупцем, так і можливим виходом на європейський ринок нових гравців, які, в разі збереження дружніх російсько-турецьких стосунків, ніколи б туди не потрапили. Що ж, відродження імперської величі – справа дорога й нелегка. А в невмілих руках – ще й, схоже, безнадійна.

Тож туркам саме час співати на стадіонах улюблену українську пісню на турецький лад - Putin bir sikicidir.