Рубікон Нетаньяху: Чому не для всіх Ізраїль – жертва, і що слід врахувати Україні

Відповідь на це питання слід шукати у тому, як розвивалися події в самому Ізраїлі, в бунтівному Секторі Гази після ракетних атак та подальшого вторгнення на ізраїльські території бойовиків ХАМАС, та як на це реагувала міжнародна спільнота. Отже, протягом 2023 року палестинсько-ізраїльський конфлікт загострювався, пік ескалації припав на 7-9 жовтня. В результаті атак палестинців загинуло 1200 ізраїльтян, понад 3 тис. – поранених, також в заручниках опинилося 253 особи. Ізраїльська влада відповіла контртерористичною операцією, яка триває досі. І до методів якої у світової громадськості виникає все більше запитань і застережень.

Головне – нерозбірливість ізраїльських військових при веденні бойових дій, у результаті чого загинуло більше 10 тис. палестинців, близько 30 тис. поранено, тисячі людей зникли безвісти, понад мільйон осіб стали вимушеними біженцями із Сектору Гази. Попри негативні оцінки ізраїльська влада на чолі з прем’єром Беньяміном Нетаньяху продовжує гнути свою лінію. Швидко розгублюючи партнерів і союзників. Особливо в Європі.

Чому Ізраїлю перестали співчувати

Відразу після масованих атак з боку палестинського анклаву в Ізраїлі створили військовий кабінет, куди ввійшли представники досі конкуруючих політсил. Depo.ua тоді ставив у приклад нашій владі, як влада ізраїльська заради інтересів держави пішла на єднання з опозицією в один уряд. Він працює і зараз, проте в його середовищі є очевидні розколи на прихильників війни до переможного кінця, себто знищення ХАМАС й тимчасової окупації Сектору Гази, і прибічників розгрому бойовиків і подальшої передачі цих територій під міжнародний контроль.

Спочатку ЦАХАЛ спільно з іншими силовими структурами успішно витіснив нападників з ізраїльської території і в подальші місяці ізраїльтяни розвинули свій успіх вже на територіях палестинців, розпочавши наземну операцію проти них. Та, як виявилося, військовий успіх перетворився на політичний провал. Спочатку окремими країнами світу прокотилися хвилі антиізраїльських масових протестів, єврейські погроми спалахнули і в росії (Depо.ua детально пояснював, чому вони вигідні кремлю), а турецький президент Реджеп Таїп Ердоган навіть особисто очолив велелюдний мітинг на захист палестинців. В Ізраїлі всі ці акції пояснювали традиційно: сплеск антисемітизму. І продовжували робити своє. То стишуючи бойові дії після обіцянок бойовиків віддати заручників, то посилюючи, коли обіцянки не виконувалися.

Ескалація палестино-ізраїльського конфлікту стала топ-темою світових медіа, відсунувши на другий план війну росії проти України. Звісно, війна, яка точиться на наших землях, за своїми масштабами і чисельністю жертв непорівнянна з військовими діями між ХАМАС і ЦАХАЛ, однак проблема не в масштабах, а в тому, що всі сторони, втягнуті у конфлікт, постійно його актуалізують діями, які викликають різні за своїм змістом емоції. Простіше кажучи, людство атакують шоковими подіями у той час, як до шокових новин з України світове співтовариство почало звикати. Приміром, після масованої ракетної атаки Ірану на Ізраїль всі кинулися прогнозувати, якою буде відповідь ізраїльтян і коли почнеться третя світова. Виявилося, частину ракет збила ізраїльська ППО, частину – союзницька ще на підльоті до теренів єврейської держави. Після чого почалися розмови, чому наші партнери збивають іранські ракети, але відмовляються допомагати нам збивати російські.

Таких випадків переключення уваги вистачає. Depo.ua попереджав про цю проблему, пропонував рецепти її вирішення. Та виявилося, забалакати війну у нас, перетворити її на банальну, не дає наш ворог, котрий атаками на українські міста і села щодня збільшує чисельність своїх злочинів. Що ж до Ізраїлю, дії його військових структур у Секторі Гази давно перейшли від оборонних до фактично загарбницьких. Та ще й зі значною кількістю жертв і руйнувань. Хоча й провадяться під благовидним приводом боротьби з тероризмом. Останній приклад – смертоносний удар ізраїльської армії по табору переміщених палестинців у місті Рафах у Секторі Гази. За це Ізраїль дуже багато хто засудив. Навіть у Вашингтоні, де традиційно прикривають своїх основних союзників поза НАТО, приглядаються, чи не перетнув Ізраїль червоні лінії.

Як розвиватимуться події навколо Сектору Гази і чому це важливо для України

Станом на зараз прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху назвав загибель людей у таборі для біженців "трагічною випадковістю", а ізраїльський військовий прокурор наказав провести розслідування удару. За його словами, країна жалкує про "будь-яку шкоду, заподіяну цивільним особам". Тобто у високих коридорах Тель-Авіву починають розуміти, що іще трохи і їх поставлять в один ряд зі світовим злом на кшталт росії. І так між діями ізраїльських і російських вояків проводять паралелі в сенсі атак на цивільне населення. Й виправдовують вони свої вчинки схоже: ракетну атаку на гіпермаркет "Епіцентр" у Харкові роспропаганда описала як удар по військовому складу, а в Ізраїлі удари по цивільній інфраструктурі називають ударами по об’єктах ХАМАС.

Або ж визнати "трагізм" дій свої армійців у Рафаху Нетаньяху порадили у Вашингтоні. Американській адміністрації в рік президентських виборів стає все складніше пояснювати, чому потрібно підтримувати Ізраїль, який коїть неприйнятні речі з точки зору міжнародного права.

Отже, цілком імовірно, що трагедія в Рафаху стане рубіконом, за яким уряду Нетаньяху доведеться обирати – продовжувати сухопутну операцію в Секторі Гази чи йти на мирову. Неприємну для нього, адже він втратить підтримку ультрапатріотів. А його партія і взагалі ризикує втратити кермо уряду. У низці міст спалахнули масові антиурядові протести. Активісти вимагають відставки Нетаньяху і проведення нових виборів. Йому закидають корупцію і неспроможність звільнити з полону бранців палестинських бойовиків. Поряд з антикорупційними вимогами виникають антивоєнні, та ще й вимога звільнити заручників. Як це зробити без доброї волі ХАМАС, незрозуміло. Але антиурядові суспільні настрої наростають передовсім через втрату державою репутації надійної демократії.

Ультрапатріотична спільнота вважає антивоєнні протести проявом лівацько-ліберального капітулянтства, проте кількість проблем Ізраїлю на міжнародній арені наростає зі значною швидкістю, і якщо так піде далі, то визнання палестинської держави (її нещодавно визнали Іспанія, Ірландія, Норвегія) стане мейнстрімом, вплинути на який не зможе не тільки Тель-Авів, а й його традиційні союзники. Тільки за останній тиждень Міжнародний суд ООН зобов'язав Ізраїль припинити військову операцію у місті Рафах на півдні Гази в рамках справи ПАР, яка звинувачує Ізраїль у геноциді, прокурор цього суду Карім Хан запросив ордер на арешт Нетаньяху та міністра оборони Галанта (заодно і лідерів ХАМАС), а Євросоюз розглядає можливість антиізраїльських санкцій у випадку невиконання припису МКС. Хмари згущуються і це підштовхуватиме військовий кабінет до непопулярних рішень, після ухвалення яких Ізраїль або й далі втрачатиме друзів, або історія піде іншим шляхом – вибори, новий уряд та пошук точок дотику з палестинцями.

Інша справа, чи захоче радикальний ХАМАС жити під керівництвом поміркованого голови Палестинської адміністрації Махмуда Аббаса? Скоріше ні, аніж так. Але світова спільнота наразі прагне зупинити війну та плекає надії на діалог. Вона так чинить, бо сама не стикається з війною і тому мислить недієвими міжнародними конвенціями? Певною мірою – так. Ми стикалися зі звітами ООНівських правозахисників, які ставлять жертву і злочинця на один щабель, досі б’ємося головою об стіну з міжнародним трибуналом щодо російських злодіянь в Україні. Проте світова спільнота така, яка є. Українці не гатять по цивільних об’єктах, не катують полонених, дотримуються правил війни, досі чекають дозволу на використання західної зброї по ворожій території, тому до нас питань поки майже не виникає. На відміну від росіян. Чи як зараз є питання до ізраїльтян.

Все одночасно просто і складно: Україна стійко обороняється, має хорошу репутацію, бо не порушує міжнародне право, тому цивілізована спільнота – на нашому боці. Та це не означає, що нам пробачать серйозні відступи від демократії. Зараз можуть покритикувати чи висловити занепокоєння, а от після завершення війни – реагуватимуть жорстко. Це слід враховувати всім політичним силам, і провладним, і опозиційним, якщо вони хоча б трохи моделюють майбутнє.