Довіра з нюансами: Чому українці хочуть зустріти перемогу у війні тільки з Зеленським

Українці висловили вотум довіри Зеленському до кінця війни. Але є нюанси

Коротко про отримані цифри. 70% опитаних погодилися з тим, що Володимир Зеленським має лишатися президентом до кінця воєнного стану. Не згодні із цим твердженням 22%. У регіональному розрізі цей показник коливається незначно. Тобто переважна більшість українців не піддають сумніву легітимність президента. Отже, на наших співгромадян російська пропагандистська кампанія про нелегітимність Зеленського – не діє. Але в питанні схвалення діяльності гаранта Конституції респонденти не були настільки ж одностайними. Більшість у 56% скоріше або повністю схвалюють роботу Зеленського на посаді, протилежної думки дотримується 37%. Соціологи нагадують, що у вересневому опитуванні 2023 року схвально оцінювали діяльність глави держави 77%. За 9 місяців – мінус 21 відсоток. Для такого суттєвого зниження мають скластися обставини, які стають зрозумілими з цифр цього опитування та деяких інших. Але загалом, згідно з отриманими результатами, більшість українців (69%) мають нейтрально-позитивне ставлення (із більш вираженою нейтральністю, стриманістю) до президента.

Далі – відношення громадян до компромісів у переговорах із ворожою державою. Тут 58% проти компромісів і за продовження боротьби, протилежної думки дотримується 30%. Соціологи нагадують, що два роки тому показник безкомпромісності становив 80%. Наступна цифра дуже цікава: 65% згодні з твердженням, що результати можливих перемовин із росією мають бути винесені на референдум, не згодні з цим – 25%. Це свідчить про три речі: по-перше, в українському суспільстві досі жива ідея референдумів, яку намагалися втілити за каденції нинішньої влади до великої війни, правда, не встигли; по-друге, народ прагне бути максимально залученим до власної долі; по-третє, навіть складно уявити, якими, окрім безумовної та беззастережної перемоги України, мають бути результати переговорів, щоб українці їх схвалили на референдумі.

Третій момент з опитування – ставлення громадськості до закону про мобілізацію, нові норми якого, нагадаємо, діють з 18 травня. Depo.ua аналізував складнощі втілення в життя норм цього документу. Респондентів просили висловити згоду чи незгоду з твердженням "Я підтримую новий закон про мобілізацію". З цим скоріше або повністю погодилися 34% опитаних, водночас 20% скоріше не погодилися, а 32% зовсім не погодилися. 14% не відповіли на запитання. Але, зауважують автори дослідження, незгода з твердженням не є тотожною тому, що люди виступають проти. Таких багато, водночас частина може не погоджуватися з окремими складовими закону або мати стримане, нейтральне ставлення.

Додамо: страхи, пов’язані з мобілізацією, значна кількість скандалів із насильною та часто свавільною "бусифікацією" громадян, різнобій у коментарях посадовців щодо мобілізаційних процедур, суперечливі тлумачення ними норм закону, завдають значної шкоди рейтингу влади загалом та знижують рівень довіри до президента. Нескладно передбачити, що в наступних опитуваннях тенденція до зниження триватиме. Й проблеми  з процесом мобілізації будуть серед ключових причин. Вони ж поповнюватимуть лави "втомлених від війни" прихильників переговорів із компромісами. Інша справа – якими будуть темпи. Це залежить від того, чи дослухатиметься влада до настроїв суспільства. І до яких саме настроїв, адже, як бачимо – вони доволі мінливі.

Що українці й надалі готові вибачати Зеленському

Місяць тому КМІС оприлюднював опитування як раз на п’яту річниці правління Володимира Зеленського. Частина отриманих тоді цифр перегукується з викладеними вище, але є й відмінності. Коротко про них. Станом на травень 2024 року 59% респондентів довіряють президенту, 36% – не довіряють. Дані, отримані буквально за два тижні потому в опитуванні в рамках проекту "Mobilise", дещо інші: рівень схвалення дій президента – 56%, не схвалення – 37%. "Довіряю" і "схвалюю" мають не ідентичне емоційне навантаження, проте, схоже, тенденція до зниження схвальних оцінок на адресу глави держави підтвердилася.

Невже тільки кульгава мобілізація тому причиною? Вочевидь – ні, адже обидва зрізи громадської думки проводилися у травні з різницею в плюс-мінус тиждень, а за півмісяця з дати набуття чинності нового закону "косяків" із його виконанням було ще не багато. На відповідь наштовхує наступна цифра: діяльність партії "Слуга народу", яка у народній свідомості асоціюється із Зеленським, позитивно оцінили лише 7% респондентів, третина – ні так, ні сяк, а от 55% – негативно. У КМІС тоді зауважили: тренд зниження довіри вказує, що вже відбувається "перенесення негативу" і на самого президента. Щось радикально заподіяти цьому тренду влада не може: фракція "слуг" без підпорок у вигляді груп-сателітів у парламенті фактично неспроможна ухвалювати рішення, раз-по-раз виникають гучні скандали або з окремими нардепами з монокоаліції, або із "зеленими" на місцях, або з чиновниками різних рівнів. Шапка Мономаха відповідальності за все – важка, коли у 2019 році Зе-команда її одягала, всевладність видавалася зовсім інакше, аніж вийшло насправді.

Разом із тим українці, судячи з опитувань, не схильні робити Зеленського винним за всі проблеми, пов’язані зі "слугами". Перезавантажити парламент під час війни не можна, то ж президента можуть вважати заручником ситуації, яка склалася, але при цьому повільне реагування влади на гучні скандали відбиратиме у глави держави довіру виборців. Відсоток за відсотком. Це триватиме ще й тому, що Банкова не хоче ділитися владою й заодно відповідальністю з опозиційними фракціями.

У контексті тенденції до зниження довіри важливий ще один момент із опитування: 81% підтримують критику влади, але 63% вимагають, щоб критика не розхитувала ситуацію в країні. Оскільки рівень підтримки президента залишається високим, а його команди – помітно низьким, це може свідчити про те, що українці воліють обирати об’єктами критики депутатів або президентське оточення. Але не президента. Відповідь на питання, чому – у цифрах соціологів: переважна більшість українців проти поступок ворогові і тут ця позиція збігається із заявами і діями Зеленського.

А що не вибачатимуть

З одного боку, віра у перемогу і в здатність здобути її за керівництва діючого президента є своєрідним об’єднавчим трендом. А заодно і своєрідним захисним поясом від серйозної критики. Приміром: в одному зі згаданих опитувань респонденти вказали, що глава держави не виконав і половину обіцянок. Та і з демократією у нас стан погіршився. Але все це українці готові терпіти і пробачати, якщо в кінці шляху очікуватиме перемога.

Проте у такому підході є і суттєві ризики. Перший: перегини при мобілізації та недоліки з її технічним проведенням. Останній із них – спочатку в Міноборони радісно оголосили, що в додатку "Резерв+" вже можна отримати QR-коди, але скоро з’ясувалося, що все це тільки в процесі. Досі незрозуміло, чому окремі посадовці неспроможні провести прості причинно-наслідкові зв’язки: коли оголосили про якусь реформу або нововведення, яке потенційно полегшить українцям життя, а потім виявляться, що воно працює косо-криво, це обов’язково відобразиться на рівні довіри до влади.

Другий ризик: протягом війни поки що не було грандіозних скандалів із вибуховим ефектом. Були корупційні скандали, розслідування, але не було чогось такого, що переключило б увагу значної частини суспільства на внутрішні проблеми. Залишається сподіватися, що такі речі оминатимуть і далі. Але, як свідчить соціологія, українці готові критикувати владу. І владі не варто залишатися самовпевненою, що війна все спише.  

Третій ризик пов’язаний зі спробами знайти політичні і дипломатичні шляхи завершення війни. Dep.ua детально описував наслідки Саміту миру, який минулого тижня відбувся у Швейцарії. Один із наслідків – частина учасників прагне посадити Україну та росію за стіл переговорів. Але станом на зараз позиція путіна абсолютно неприйнятна для нас. Усім очевидно, що він нав’язуватиме новий "Мінськ" руками саудитів, китайців і так далі. Тобто перемовини виглядають як передбачуваний тупик.

Однак президент змалював оптимістичні перспективи кінця війни не за роки, а за місяці. Цього спробують досягнути шляхом глобального тиску на Москву. Проте одночасно тиснутимуть і на Київ, щоб він чимось поступився. Чимось серйозним. І ось тут згадуємо про майже 60% українців, які категорично проти компромісів. Якщо проводити правильну інформаційну політику, можна ці цифри змінити? Так, збільшити відсоток прихильників кінця війни з поступками реалістично, та не факт, що це посилить рівень довіри до президента. Радше навпаки, адже та частина суспільства, яка проти, доволі радикальна. Протягом війни вдавалося уникнути вуличних протестів, а перемовини з поступками, навіть незначними, сприйматимуться багатьма як велика зрада.