Ухилянти, ТЦК і страшилки нон-стоп: Чи можна провести мобілізацію без "бусифікації"

Цензура для військових. Чому влада ускладнює собі задачі  

Днями стало відомо про нововведення: всі структурні підрозділи, організації та установи ЗСУ зобов’язали узгоджувати коментарі, блоги, брифінги тощо зі Страткомом Збройних сил. Простіше кажучи, для людей у погонах уводять жорстку цензуру. Повідомлення про це рішення викликало обурення журналістів та медіаекспертів. Вони слушно зауважують, що подібний крок призведе до затримок у комунікації, Стратком буде перевантажений запитами, а медійники, особливо іноземні, шукатимуть коментаторів деінде. Що тільки сприятиме появі неперевірених повідомлень з посиланням на "джерела". З іншого боку, можна зрозуміти і військове командування: неодноразово в ЗМІ, в тому числі закордонних, з’являлися новини, в яких простежувався інтерес ворога. А наші медіа, не кажучи про соцмережі, часто-густо такі новини передруковують без додаткової перевірки. Разом із тим, розголос багатьох конфліктних історій, як от із проблемними фортифікаціями, призводив до реагування. Хай і запізнілого та не надто переконливого.  

Отже, за аргументами в ініціаторів введення цензури для військових та супротивників обмежень – умовна нічия. Але якщо поглянути на проблему глибше, а саме через комунікацію державних структур із суспільством із сенситивних тем – перебіг війни, процес мобілізації з висвітленням її недоліків, ситуація з енергосистемою і так далі – то картина виглядає не на користь влади. І цензурою її точно привабливішою не зроблять. Depo.ua і раніше звертав увагу на шкідливість різнобою у заявах і коментарях спікерів по дражливій для всіх українців тематиці, але на краще, на жаль, стан речей не змінюється.

Один із останніх прикладів. Заступниця міністра оборони з цифрового розвитку Катерина Черногоренко неодноразово оголошувала про підготовку технічного рішення для отримання направлень на ВЛК через додаток "Резерв+". Востаннє чиновниця Міноборони уточнювала, що це може стосуватися колишніх обмежено придатних. Їм, нагадаємо, згідно із законом потрібно пройти комісію протягом 9 місяців. Насправді ініціатива Міноборони виглядає на перший погляд непогано, адже ТЦК і без того перевантажені. Натомість нардеп-"слуга", член профільного комітету з питань безпеки й оборони Федір Веніславський вважає, шо з використанням електронних засобів комунікації на ВЛК направляти не можна. То ж тут як у народному крилатому вислові "на городі бузина, а в Києві дядько".

І це не єдиний приклад. Ще гірше, коли із законом конфліктують урядові постанови, ухвалені в рамках самого мобілізаційного законодавства. Днями група народних депутатів ініціювала звернення до прем’єр-міністра Дениса Шмигаля щодо порушень чинного закону про мобілізацію постановами Кабміну 560 та 563. Перша з постанов стосується осіб, які доглядають за батьками з другою групою інвалідності, інша – тих, хто на законних підставах виїхав за межі країни до повномасштабного вторгнення. Хтось скаже: депутати надмір опікуються потенційними ухилянтами. Але з іншого боку – мета закону не у збільшенні кількості тих, хто втікає від мобілізації, а навпаки, у встановленні зрозумілого механізму і правил. Бо якщо вищі владні структури тлумачать закон як їм зручно, чому дивуватися, коли те саме роблять громадяни, ТЦК, поліція чи лікарські комісії.

До армії - через "бусик". Як виник розкол на ухилянтів і ТЦКашників

Не йдеться про встановлення єдиномислія або цензури – мова про інше. По-перше, у Кабміну та Міноборони було вдосталь часу для консультацій із членами профільного комітету парламенту для узгодження всіх нюансів і підводних каменів. Нині ж складається враження, що ці гілки влади грають у добрих і злих поліцейських. Нардепи – добрі, а урядники – злі. Громадськість при цьому губиться у різних тлумаченнях. Натомість має бути інакше: якщо є ініціативи, які полегшують механізм мобілізації як для уповноважених для цього органів, так і для самих громадян, з ними можновладцям треба виходити не в ефір телемарафону чи роздавати інтерв’ю, а пропонувати законодавчі зміни. Пояснюючи людям, чому такі зміни хороші і як вони полегшать життя.

Приміром, згадана ідея про направлення на ВЛК через "Резерв+". Час проходження комісії обмежений, а щоб потрапити до лікарів військовозобов’язаним доводиться вистоювати величезні черги. І не один день. Очевидно, після отримання направлення на ВЛК піде не кожний перший, та принаймні вдасться скоротити черги, регламентувати час роботи комісій та не ставити законослухняних громадян у залежність від тривалої процедури потрапляння на огляд до медиків. Для цього потрібні законодавчі зміни, що слідує зі слів Веніславського. Отже, їх потрібно ініціювати. Що треба було зробити ще вчора.

По-друге, за майже місяць з початку дії нових правил мобілізації у нас набагато відчутнішим став внутрішній конфлікт – одних таврують ухилянтами, причому часто всіх, хто в тилу, без розбору – маєш відстрочку або бронювання чи не маєш, а інших, з ТЦК, звинувачують у "бусифікації" всіх підряд. Тобто для однієї частини суспільства внутрішній ворог – ухилянт, для другої – люди у формі. Їх на вулицях стали боятися. А раптом це представники ТЦК. Хоча історій силового протистояння між військовими та цивільними небагато, вони резонансні і тому посилюють страх. З одного боку, бажаючих влитися в лави армії стало суттєво менше, а плани з мобілізації ніхто не скасовував, з іншого – переважна більшість гучних інцидентів із бійками під час контактування військових і цивільних не завершилася покаранням. Йдеться про всі сторони конфлікту, а не тільки про ТЦКашників. Бо у нас у таких подіях чомусь винними вважають тільки їх.

Неодноразово повідомлялося про перевищення повноважень військовими, зокрема, про відбирання мобільних телефонів, про побиття, заборону повідомити рідних, скорочену процедуру проходження ВЛК з відправкою за лічені години до навчальних центрів. Кожен із таких випадків слід досліджувати окремо, адже і цивільні їх часто провокують, але ні в якому разі не можна заплющувати на це очі. Йдеться не про перекоси на місцях, не про людський фактор, а про посилення у суспільстві впевненості, що раз упіймали чи видали повістку – дорога тільки на фронт.

Чи можна знайти альтернативу масовому переляку

Очевидно для всіх, що закон про мобілізацію виконується неоковирно. Ця неоковирність має ті ж корені, що і "ми захистили всі об’єкти енергетики". Чи "ми спорудили фортифікації і мінні поля, які ворог ніколи не пройде". Так, одна із ключових причин сьогоднішніх проблем із мобілізацією у тому, що люди, які нею мають займатися у вищих коридорах влади, не прорахували чи навіть не хотіли прораховувати складнощі, які виникнуть у процесі. Тому деякі рішення ухвалюють "з коліс", що точно не робить їх ефективнішими. Радше ще більше заплутує і без того складну ситуацію.

То що ж робити? Перше: до 16 липня люди мають час оновити свої дані і якщо це не злісні ухилянти, які неодноразово отримували повістки і їх ігнорували, співробітники ТЦК можуть тільки вручати повістки, а не тягнути громадян силоміць до "бусиків", а потім на ВЛК з гарантованим висновком про придатність. Чи варто це робити після 16 липня? Закон про мобілізацію та низка інших законів, ухвалених пізніше, встановили штрафи, їхні розміри, обмежувальні процедури для реальних ухилянтів і таке інше. Замість масштабної людоловлі слід задіювати норми, вже встановлені законом. Якщо їх недостатньо, щоб зробити нестерпним життя злісно небажаючих виконувати обов’язок перед Батьківщиною, існує законодавча ініціатива. Коли один міністр розповідає про плани обмежити державні адмінпослуги для такої категорії, очевидно, він мав би відразу запропонувати законопроект на цю тему, або хоча б порадитися з юристами та правозахисниками. Почитати Конституцію, зрештою. Бо таке враження, що у владних кабінетах зібралися наче на Геловін і змагаються, хто придумає більшу страшилку для народу.

Друге: ніхто з високопосадовців не хоче чесно сказати суспільству – бігати від ТЦК справа марна, все одно мобілізація торкнеться всіх, а не триста тисяч чи півмільйона громадян. Бо діятиме вона не доки наберуть необхідну кількість людей, а поки триватиме війна. Інша справа, яким саме чином це торкнеться всіх. Зараз виглядає так, наче за все відповідальні ТЦК і поліція, яку уповноважили допомагати в людоловлі, а інші – у білих рукавичках.  Насправді відповідні урядові структури, військові та депутати з профільного комітету мають оперативно провести консультації щодо проблем, які вже виникли за місяць мобілізації по-новому для їхнього оперативного вирішення. Таких проблем багато – від порушення права людей, які опинилися у ТЦК, до вирішення питання щодо бронювання. Щоб не вийшло як із водіями швидких в Одесі. Бійка між ними та військовими стала ілюстрацією тієї самої неоковирності при мобілізації. Ганебною ілюстрацією. Сторони помирилися. Але проблема з мобілізацією цієї категорії військозобов’язаних не вирішилася. Як і з водіями-делекобійниками. Як із спортсменами, тренерами, особливо дитячими, і так далі. Доки існуватиме невизначеність, доти буде сподівання пересидіти. Поки влада застосовує тільки батіг, але ж є і пряники.

Окремі депутати бачать їх в економічному бронюванні, але це питання занадто дражливе. І не тільки через специфічне тлумачення українцями справедливості. Подібні ініціативи схожі на відносно чесний відйом державою грошей у бізнесу. Можливо, варто пошукати рішення в іншій царині. Наприклад, у трудовій мобілізації для праці на підприємствах оборонного комплексу, в сфері енергетики, будівництва фортифікацій тощо. Утопія, всі оберуть альтернативу службі? Авжеж ні, бо йдеться про різну мотивацію. Але якщо умовну лопату замість автомата вибере кілька сотень тисяч військовозобов’язаних, які бояться воювати, економіка, якій не вистачає робочих рук, точно виграє. Та й армія не програє.