Справа не в "дідах": Чому заговорили про зменшення мобілізаційного віку до 50 років

В армії старим не місце?

У жовтні 2023 року, коли навіть не почалося обговорення змін до мобілізації, колишній міністр оборони Великобританії Бен Воллес (той, який на посаді закликав українську владу бути більш вдячною партнерам за військову допомогу замість постійно ставити вимоги до розблокування окремих видів зброї) закликав Київ переглянути підходи до мобілізації, зокрема, знизити мобілізаційний вік. У роки Другої світової війни, нагадаємо, британці мобілізували до своїх збройних сил із 18 років Поради Воллеса сприймалися в штики, мовляв, потрібно врятувати наше майбутнє, а не відправляти молодь на війну. Зрештою сталося те, що й мало статися – середній вік бійців ЗСУ перевалив до 40 років. Чоловіки такого віку переважно мають офіційну роботу, то ж дістатися до них значно простіше. Що ТЦК робили і роблять зараз. Та от чи виграє армія від такого поповнення?

У Міноборони цю тему не коментують. Причина зрозуміла: якщо піднімати питання про зменшення мобілізаційного віку до 50 років, що буде схвально сприйнято однією частиною населення, автоматично доведеться загострювати тему поповнення армійських лав молоддю до 25 років. А це ще більш непопулярне рішення. Варто нагадати, скільки часу президент Володимир Зеленський тягнув із рішенням про зменшення мобілізаційного віку з 27-ми до 25-ти. Майже рік. Зрештою закон було підписано, мовляв, армії потрібні молоді бійці, які мають кращий фізичний стан та розбираються у технологіях. Потрібні були такі бійці і в 2022-му, і в 2023-му, але через непопулярність рішення серед населення з ним тягли. Аж поки ЗСУ загалом не зіткнулися з проблемою поповнення людським ресурсом.

Утім, мова зараз не про це, а про дискусію щодо зниження мобілізаційного віку до 50 років. Вона почалася не сьогодні, на президентському сайті реєстрували петиції з різним змістом, але на цю ж тему. Одні пропонували демобілізувати чоловіків віком від 55 років, інші пропонували дати дозвіл на добровільну демобілізацію громадянам старшим за 50 років після 18 місяців служби тощо. Однак, нагадаємо, пункти про "дембель" із закону про мобілізаційні нововведення виключили взагалі, тому резону повертатися до цієї теми вже не було. Чому ж заговорили про це знову, та ще й на рівні депутатів і експертів?

Причин кілька. Головна – економічна. За роки незалежності у нас утворився перекіс від технічних спеціальностей до спеціальностей соціально-гуманітарної сфери. Якщо поглянути на нинішніх робітників, на працівників комунальної сфери, там переважають немолоді люди. Не всі, звісно за 50, але суттєва частина. Молодь не йшла на ці спеціальності, бо вони не престижні. Зараз держава потребує не юристів, менеджерів чи режисерів театру і кіно, а роботяг. Тисячі випускників наших вузів, чий фах підходив у мирний час, виявилися незатребуваними у час військовий. Іти працювати сантехніками, слюсарями, монтажниками молоді не хочуть. Та й не особливо вміють. Тому люди старшого віку є цінним робітничим ресурсом у сільському господарстві, на транспорті, в комунальній сфері, вони мають досвід, необхідні навики.

А ще – на відміну від молодих, які вернуть носа від непрестижних професій, не перебиратимуть з робочими місцями. Ні для кого не секрет, що людям після 45-ти значно складніше влаштуватися на хорошу роботу, то ж змушені будуть іти туди, де платять хоч щось. Гірка правда, але такою вона є і такою буде після війни. Отже, з точки зору економіки, користі від людей 50+ в цивільному житті куди більше, аніж в армії. Часто-густо ці люди ще в навчальних центрах ВСУ опиняються на лікарняному ліжку.

Молодих чіпати не можна. Але в обмін на суспільну корисність

Тут відразу можуть бути заперечення, їх вистачає. Якщо мобілізувати тільки молодих, у нас через кілька років узагалі не буде потрібної кількості робочих рук, тобто нікому замінити сьогоднішніх 50-річних. Правда в тому, що при існуючих підходах держави до навчання і підготовки кадрів ми не отримаємо якісну заміну старшим робочим рукам. Тільки ті вузи, які тримають руку на пульсі, розширили прийом на спеціальності, які знадобляться для повоєнної відбудови, але переважно у нас і далі готують фахівців так, наче в державі і немає війни. Цьогорічна вступна кампанія вкотре підтвердить, що найпопулярнішими лишаються правники, філологи, психологи, ІТ-фахівці, менеджери. Доки Міносвіти не буде настійливим у просуванні потреби у фахівцях інженерно-технічних спеціальностей, доти виші формуватимуть вигідну їм кон’юнктуру на ринку освіти. Бо підготувати юриста куди легше, аніж якісного інженера. Не кажучи вже про робітничі спеціальності. Та й фінансово вигідніше, на юридичні спеціальності суми контрактів вищі.  

Зараз активно обговорюють шокуючу цифру бажаючих стати аспірантами і магістрантами. 246 тис. 189 вступників! Очевидна мета цих людей – не просувати науку, а схватися від мобілізації. Напишуть і захистять дисертації одиниці. Міносвіти намагається зупинити аспірантську вакханалію, вводячи нові правила. В яких усе одно знайдуться лазівки. Але чому не було зроблено простий крок: розширити число бюджетних аспірантів і магістрантів на природничих і технічних спеціальностях за рахунок скорочення місць на суспільно-гуманітарних. Не йдеться про утиски гуманітаріїв, мова про інше – держава має бути регулятором, чітко визначити, в яких галузях нам більше потрібні науковці. Хто на часі. Буде мирне життя, тоді підходи можна переглядати.  

Друге заперечення – молодь все одно обиратиме галузі, які вважатиме перспективнішими, то ж примус лише викличе зворотну реакцію. А якщо чинити інакше – стимулювати молодих людей не мобілізаційного віку паралельно освоювати інший фах? Наприклад, одна із великих торговельних мереж анонсувала набір жінок на навчання водіїв-дальнобійників. Гарна ініціатива. Проте відразу ж виникає питання: чому молоді чоловіки, яким держава дала право не бути мобілізованими за віком, не хочуть працювати водіями. Чи в аграрному секторі, працівники якого 25+ масово потрапляють під мобілізацію. Знову ж наражаємося на критику частини читачів: чи є у нас майбутнє без активного залучення молоді до суспільно важливої праці? Навчаєшся – працюй з користю для держави. Для цього вона тобі дасть можливість безкоштовно навчитися премудростям водіння транспортних засобів, будівельних робіт, праці залізничників і так далі. Та й маючи такий фах і вже досвід роботи отримати бронювання в перспективі простіше.

Третє заперечення, мабуть, найвагоміше – демографічне. У нас і до війни простежувалося серйозне падіння народжуваності, а зараз – тим більше. Тому молодь необхідно берегти. Безумовно, в плані покращення демографічної ситуації в країні від людей 50+ сенсу мало, але тут слід зробити маленьку ремарку: якщо українці від 18 до 25 років, тобто не мобілізаційного віку, не створюватимуть родини і не даватимуть потомство, це аж ніяк не вирішить наші проблеми. Можливо, за наступну пораду читачі нас критикуватимуть, але якщо у нас за віком під мобілізацію і під призов не потрапляє кілька сотень тисяч громадян, їхня подальша життєва траєкторія має бути поставлена державою в залежність від покращення демографії. Простіше кажучи, особи, які не створили сім’ю і не мають дітей не через медичні підстави, в останню чергу матимуть право на бронювання.

Хтось назве це примусом, порушенням прав людини, а хтось – перспективним баченням. Адже молодь до 25 років вирішили не мобілізувати не для того, щоб вона била байдики, а щоб приносила посильну користь суспільству. Здобувала освіту, необхідну для майбутньої відбудови, працювала на важливих для нього напрямках, народжувала та виховувала нове покоління. 

Зрештою, маленький висновок. Восени законотворці та урядовці повернуться до пошуку, як вони люблять висловлюватися, справедливої демобілізації. Як розповідали про справедливу мобілізацію. Варіант – запропонувати суспільству "дембель" для "дідів" та скасування мобілізації для 50-річних. Якщо розмови про це почалися, то не просто так. Чи пройде ця норма, сказати складно до того часу, доки військові не озвучать цифри мобілізованих за новими правилами. Але тут слід розуміти ще один важливий нюанс: поки триває війна, кінця мобілізації не буде і потреба у людському ресурсі лишатиметься постійно. Бійці 50+ хоч фізично і поступаються молодим, проте їхня мобілізація не викликатиме такого суспільного спротиву, як зниження вікової планки до 23-х або навіть 21-го року. Тому "діди" як воювали, так і воюватимуть далі.  Ну а проблему, ким їх замінити з вигодою для економіки, якщо наша молодь хоче бути адвокатами і прокурорами, відкладуть на потім.