Помер Леонід Кравчук: життєвий шлях "батька Незалежності"

У липні 2021 року зі ЗМІ стало відомо, що Леонід Кравчук понад місяць перебуває у реанімації після операції на серці, передає depo.

Depo згадує, чим запам'ятався перший президент незалежної України

Леонід Макарович Кравчук народився 10 січня 1934 року у селі Великий Житин, яке тоді було на території Польщі. Батько Леоніда Кравчука Макар Кравчук протягом 1930 року був польським кавалеристом. Мати майбутнього президента нашої країни — Євфимія Іванівна (до заміжжя — Мельничук) — працювала у польських осадників (поселенців на західних теренах нинішніх України та Білорусі).

Макар Кравчук загинув у 1944 році на одному з фронтів Другої світової війни та був похований у братській могилі у Гомельській області Білорусі.

Мати виховувала Леоніда Кравчука разом із його вітчимом. Євфимія Іванівна померла від інсульту 1980 року в рідному селі, там же її й поховали.

Майбутній політик вступив до Київського університету на спеціальність "Політекономія". Кравчук отримає диплом у 1958 році. Примітно, що саме у студентські роки він познайомиться зі своєю однокурсницею Антоніною Мішурою, з якою одружується 1957 року. 1959 року у пари народився син Олександр.

Після випуску – протягом 1958-1960 років – викладав у Чернівецькому фінансовому технікумі. Згодом став помічником голови Чернівецького обкому Комуністичної партії УРСР.

Протягом 1960-1967 років Кравчук працював консультантом-методистом Будинку політосвіти. Крім того, він був лектором, помічником секретаря, а також завідував відділом агітації та пропаганди Червновицького обкому партії.

1970 року Кравчук закінчив аспірантуру Академії суспільних наук при ЦК КПРС. В аспірантурі він захистив дисертацію на тему "Сутність прибутку при соціалізмі та її роль у колгоспному виробництві" та отримав ступінь кандидата економічних наук.

Протягом 1970—1988 років був на посадах завідувача сектору, інспектора, помічника секретаря, першого заступника завідувача відділу, а також завідувача відділу агітації та пропаганди Центрального комітету Компартії України.

Зокрема, під час перебування на посаді голови "пропагандистського" відділу Компартії України у 1982 р. Кравчук звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, в якій виклав заходи щодо протидії "східній політиці" Ватикану в західних областях України, та пропонував створити групи для аналізу проповідницької діяльності. священнослужителів, обстежити територію церков та цвинтарів на предмет виявлення та знищення "уніатсько-націоналістичних символів", виявити "проуніатськи налаштованих осіб", а також провести інші організаційні та ідеологічні заходи.

У 1989-1990 роках також був секретарем ЦК КПУ.

Наприкінці 1980-х років на сторінках газети "Вечірній Київ" Кравчук розпочав відкриту дискусію з прихильниками незалежності України. Наголошувалося, що його позиція виглядала більш ніж помірною з огляду на консервативну позицію керівництва ЦК Компартії республіки загалом.

Протягом 1989-1990 років був кандидатом у члени Політбюро ЦК КПУ, а у 1990-1991 – його членом. З 1990 він був другим секретарем ЦК партії.

У березні 1990 року в Українській РСР відбулися перші парламентські вибори на альтернативній основі. За їхніми підсумками, Кравчука обрали депутатом Верховної Ради УРСР. З 1990 він входив до ЦК КПРС, а через рік став головою Верховної Ради УРСР.

Після подій серпневого путчу 1991 року залишив КПРС, а 24 серпня під головуванням Кравчука Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення української незалежності. Із цього дня є головою Верховної Ради України. Цей пост Кравчук офіційно залишить 5 грудня 1991 року.

Вже в незалежній Україні балотувався на пост президента як безпартійний. На виборах Кравчука підтримав актив Компартії України, яка на той момент вже була заборонена. Зокрема, на підтримку Кравчука, свою кандидатуру на виборах зняв комуніст Олександр Ткаченко.

Також кандидат одержав підтримку націонал-демократів, які називали Кравчука "батьком незалежності". Крім того, його головному опоненту – лідеру "Народного руху", дисиденту та в'язню совісті за часів СРСР В'ячеславу Чорноволу – штучно створили образ українського націоналіста.

На виборах 1 грудня 1991 року Кравчук отримав підтримку 61,6% виборців. Цього ж дня відбувся референдум, на якому 90,32% українських виборців підтримали ухвалення Акту Незалежності країни.

Під час церемоніальної сесії парламенту 22 серпня 1992 року в Києві отримав з рук президента Української Народної Республіки у вигнанні Миколи Плав'юка державні регалії УНР. Також Плав'юк вручив Кравчуку грамоту, в якій було зазначено, що незалежна Україна є правонаступницею УНР.

8 грудня 1991 року разом із президентом РРФСР Борисом Єльциним та головою Верховної Ради Білорусі Станіславом Шушкевичем підписав Біловезьку угоду про припинення існування Радянського Союзу. Через 2 дні Верховна Рада ратифікувала угоду (із застереженнями). 19 червня 1992 року підпис Кравчука отримав закон про повне виключення згадок про СРСР з української конституції, яка була прийнята за радянських часів — 1978 року.

На думку італійського журналіста та політолога Джульєтто К'єзи, яке він висловив у книзі "Прощавай, Росія!", саме Кравчук був ініціатором розпаду СРСР. У схожому ключі висловився і перший президент України. Так, Леонід Кравчук назвав "могильником СРСР" саме український народ.

У грудні 2011 року, в інтерв'ю "Радіо Свобода" він зокрема назвав підписання біловежської угоди "державним переворотом, здійсненим мирно".

1992 року підтримку Кравчука отримав митрополит Філарет, який створив Українську православну церкву Київського патріархату. Ще з радянського періоду, повідомляли ЗМІ, Кравчук "курирував" діяльність Філарета як керівний ідеологічний працівник ЦК КПУ.

3 вересня 1993 року він став підписантом Массандрівських угод щодо подальшої долі Чорноморського флоту та ядерних об'єктів, які знаходилися на території України.

Восени 1993 року Кравчук допоміг президенту Грузії Едуарду Шеварнадзе з евакуацією 150 тисяч біженців із Сухумі внаслідок війни в Абхазії.

У вересні 1993 року перший президент був учасником у державних траурних заходах до 60-х роковин Голодомору. Виступаючи на Міжнародній науковій конференції "Голодомор 1932 — 33 років в Україні: причини та наслідки", він заявив: " ...сьогодні ми схиляємо голову перед однією з найжахливіших і найсумніших дат не лише у нашій, а й у світовій історії — 60-ми роковинами Голодомору 1932—33 рр., який знекровив і спустошив нашу землю, забрав мільйони та мільйони життів її безневинних дітей… І щоб зламати устремління народу до кращого майбутнього, тодішнє політичне керівництво Союзу розробило і здійснило найжахливішу і найжорстокішу людину. Європи — штучний голод 1932 — 33 рр. в Україні, який забрав близько 8 мільйонів (за іншими даними — близько 11 млн — "ДС") життів".

14 січня 1994 року в Москві Кравчук підписав "Тристоронню заяву" президентів України, США та Росії про негайне вивезення всієї української ядерної зброї до Росії (яка завершилася вже 1 червня 1996 року). Зазначимо, при цьому були відсутні будь-які конкретні гарантії безпеки та документально зафіксовані фінансові компенсації.

При цьому Кравчук пішов на такий крок, незважаючи на те, що Верховна Рада 18 листопада 1993 р. ратифікувала Лісабонський протокол (СНО-1), який передбачав поступове скорочення стратегічних ядерних озброєнь, розташованих на території нашої країни.

Під тиском масових страйків улітку 1993 року Леонід Кравчук погодиться на проведення дострокових виборів глави держави. Вибори відбудуться вже 1994 року. Кравчук став переможцем першого туру виборчих перегонів, проте у другому турі програв Леоніду Кучмі.

Цікаво, що Кравчук очолював країну лише 32 місяці — найменше серед своїх колег.

У свідомості багатьох українців час його правління запам'ятався гіперінфляцією 1992-1993 років та економічною кризою перших років Незалежності країни.

Крім того, що прізвище Кравчука "подарували" ручному візку для перевезення вантажів. "У народі" цей візок охрестили "кравчучкою". Цей візок, призначений для перевезення невеликих вантажів перекупниками, асоціювався з "виживанням" українців під час кризи на початку 90-х років.

Крім того, перший президент назавжди запам'ятається фразою "Маємо, що маємо", яка, схоже, зміцнилася в українському фольклорі назавжди.

Вже після поразки на виборах став депутатом Верховної Ради у 1994 році – за результатами довиборів у Теребовлянському окрузі на Тернопільщині.

1998 року, будучи безпартійним, став головою виборчого списку Соціал-демократичної партії України (об'єднаної).

Так, перед голосуванням на виборах він таки вступив у партію, разом із якою знову пройшов до парламенту. З жовтня 1998 року був членом Політбюро та Політради СДПУ(о)., а 2002-2006 рр. — очолював фракцію партії у Верховній Раді України.

2006 року був головою списку опозиційного до тодішнього президента Віктора Ющенка блоку "Не так".

Так, крім Кравчука в першій десятці разом із Кравчуком перебували глава СДПУ(о), кум президента Росії Володимира Путіна Віктор Медведчук, нинішній соратник Медведчука з ОПЗЖ Нестор Шуфрич (на той момент — "есдек"), а також Михайло Папієв (також "есдек"). Крім того, у десятці списку "Не так" перебували нинішній нардеп від ОПЗЖ Юрій Бойко (на той момент — голова Республіканської партії України), голова Федерації футболу України Григорій Суркіс та легенда футболу, який на той час очолював збірну України, Олег Червоноград.

У парламент це політичне об'єднання не пройшло: блок не подолав 3-відсотковий бар'єр, набравши лише 1,1% голосів.

Вже за часів президентства Віктора Януковича Кравчук дякував силовикам зі спецпідрозділу "Беркут" за розгін активістів на Майдані восени 2013 року, який супроводжувався побиттям протестувальників.

Цікаво, що перший президент критикував Януковича за використання кортежів.

30 липня 2020 року чинний президент Володимир Зеленський призначив Леоніда Кравчука головою української делегації у Тристоронній контактній групі на переговорах щодо Донбасу у Мінську. Примітно, що на цій посаді Кравчук змінив свого наступника на посаді президента України Леоніда Кучму.

У січні 2021 року окупанти заявили, що хочуть включити до переговорів у ТКГ так званих "представників громадськості ЛДНР". Представники терористичної організації "ДНР", яких контролює Росія, включили на засідання контактної групи під виглядом "експерта" мешканку Донецька, блогера Майю Пирогову, яка була засуджена за шахрайство. Українська делегація під головуванням Кравчука послідовно вимагала усунення подібних осіб із засідань ТКГ.

Крім того, глава української делегації виступав за підключення до переговорів щодо Донбасу США та погоджувався зі словами президента Штатів Джо Байдена про те, що глава Кремля Володимир Путін – убивця.

Втім, не обходилася діяльність Кравчука у ТКГ і без скандалів.

15 лютого 2021 він взяв участь в ефірі пропагандистського ток-шоу на російському ТБ, під час якого поспілкувався з ватажком терористичної "ДНР" Денисом Пушиліним. При цьому речник делегації в ТКГ Олексій Арестович спробував виправдати цей вчинок Кравчука.

Водночас, Кравчук у 2021 році так висловлювався про можливість ведення переговорів із Росією.

Водночас, ще у 2016 році Кравчук скептично оцінював ймовірність повернення окупованого Росією Криму під контроль України.

Леонід Кравчук — володар безлічі почесних звань, серед яких: Герой України, Орден Свободи, Орден князя Ярослава Мудрого І ступеня, Орден Жовтневої Революції, два ордени Трудового Червоного Прапора (СРСР), а також медаль "На славу Чернівців"; Крім того, він був визнаний лауреатом премії "Celebrity Awards 2020" у номінації "Людина року".

Своїми хобі політик називав полювання та вареники. Раніше Кравчук ходив у лазню, проте останнім часом він розповідав, що його здоров'я не дозволяло витримувати таких високих температур. Також перший президент намагався відвідувати всі домашні матчі футбольного клубу "Динамо" (Київ), головою наглядової ради він був.

Автор книг "Держава та влада: досвід адміністративної реформи" (2001), "Маємо те, що маємо" (2002), а також понад 500 статей в українських та зарубіжних виданнях.

Вдова Леоніда Кравчука Антоніна Михайлівна є доцентом економічного факультету Київського національного університету Тараса Шевченка. Син пари Олександр – підприємець.

За часів президентства чоловіка Антоніна Михайлівна із принципових міркувань не виконувала обов'язків першої леді, а також не супроводжувала тодішнього главу держави на офіційних заходах. Все останнє Леонід Кравчук також не з'являвся на публіці разом із дружиною.