Халепи для Макрона і Шольца: Які випробування ЄС та Україні несе новий Європарламент

Друзі України матимуть більшість, але кремль все ж зможе грати у гібридну гру

В ЄП збережеться більшість правих лібералів, центристів і лівих лібералів: "Європейська народна партія" матиме потужну фракцію з 186 членів, її нинішні партнери з "Прогресивного альянсу соціалістів і демократів" зібрали 135 мандатів, ліберали з "Оновлюючи Європу" – 79. У них як раз найбільша втрата – мінус 23 штики. Тільки ці три об’єднання мають 400 депутатів із 720. А якщо до лібералів і центристів долучаться "зелені" (у них 53 мандати), тоді більшість становитиме понад 450 обранців. У минулому скликанні "зелені" були в опозиції, але тоді вони мали на 18 мандатів більше, скорочення представництва, а з ним і можливостей впливу, здатне підштовхнути їх в обійми центристів.

Отже, перший висновок: страшилки про масштабну фракцію євроскептиків виявилися інформаційною бульбашкою, українці й надалі матимуть в Європарламенті сильну підтримку. Що і прогнозував Depo.ua. Сумарно дві праві фракції – "Ідентичність і демократія" й "Європейські консерватори та реформісти" матимуть 131 мандат, це на 13 більше, аніж 5 років тому. Відверті недруги України зберуться під дахом "Ідентичності і демократії", консерватори ж хоч і євроскептики, але нам не вороги. Приміром, до цієї фракції входять польські депутати з "ПіС" та "Брати Італії". Завдяки останнім фракція консерваторів суттєво приросла мандатами: партія прем’єрки Джорджи Мелоні набрала майже 29%, найбільше серед італійських партій.

Проте є ще одна проблема: недружні депутати знайдуться серед позафракційних та обраних від політсил, які не були представлені у минулому Європарламенті. Сумарно таких "єврослуг" близько сотні. Не всі вони, звісно, ультраправі, більшість – різномасті популісти, які можуть провадити кремлівські наративи. То ж хоча і провалилися ставки кремля на крайні антиєвропейські сили на виборах, проте кілька десятків "троянських коників" вони в Європарламенті матимуть. Ми добре бачимо, скільки користі путіну приносить один тільки угорський прем’єр Віктор Орбан, тепер до нього додадуться окремі діячі, які підноситимуть "дрівця" для путінської пропаганди. Вони отримали чудовий і головне безкоштовний медіа-майданчик для формування загальноєвропейського політичного дискурсу як різного роду радикальними заявами, так і під час дебатів у Європарламенті. Тому ми ще станемо свідками публічних демаршів, бойкоту і так далі. Звідси – другий висновок: поки новообрані депутати ЄП готуються до роботи, наша влада має готуватися до медійної протидії гібридним спробам росії зменшувати підтримку нашої держави як в стінах європейських законодавчих зборів, так і в окремих країнах, де виборці дали карт-бланш політикам, які не проти бути провайдерами російських наративів.

Третій висновок – якщо на рівні всієї Європи кремль не отримав бажаного, то в окремих державах його ставка спрацювала. Ставка ця робилася не стільки на шалений успіх правих, скільки на подальшу внутрішню дестабілізацію в тих державах, які відіграють важливу роль в політиці антиросійських санкцій та підтримці нашої боротьби проти сусідньої терористичної росії. Проаналізуємо цю проблему глибше.

Шольца дотискатимуть до дочасних виборів

Окреслимо коло держав, чиї рішення для нас є дуже вагомими: Німеччина, Франція, Італія, Польща – у них чисельне представництво в депутатському корпусі, орбанівська Угорщина, а також Словаччина, яка після приходу до влади партії Роберта Фіцо зробила крен у бік російських інтересів. Почнемо з Німеччини. Москва тут ставила на "Альтернативу для Німеччини", котра посіла друге місце, пропустивши вперед блок ХДС/ХСС і обігнавши есдеків Олафа Шольца. Переважно голоси за "альтернативників" дали виборці зі східних німецьких території колишньої НДР, що вкотре оголило проблему різниці у політичних поглядах між німцями після майже 34 років із моменту об’єднання їхніх земель. ХДС/ХСС отримали 30% підтримки, "АдН" - майже 16%, есдеки – майже 14%. Тобто можна говорити про серйозна втрату довіри партією Шольца. Втратили у підтримці і "зелені" та "Вільні демократи", його колеги по "світлофорній" коаліції в Бундестагу. То ж супротивники правлячої більшості заговорили про кризу довіри до неї. А політична криза в країнах Заходу – традиційна помічниця росії.

Хоча християнські демократи та їхні постійні партнери християнські соціалісти закликають до дочасних виборів у Німеччині, Шольц йти на поступки не збирається. Наступні вибори в цій державі заплановані на осінь 2025-го. Якщо, до того часу не трапиться розвал коаліції чи потужний скандал після виборів до ландтагів, котрі відбудуться восени цього року в Бранденбургу, Саксонії і Тюрінгії. В тих регіонах, де багато набрали ультраправі популісти.

З іншого боку, якщо навіть опозиціонери дотиснуть дочасні вибори, на них прогнозовано першість отримає ХДС/ХСС, яка ніколи не створить коаліцію з "Альтернативою для Німеччини". Скоріше знову буде формат коаліції з есдеками, як при Меркель. Але сам факт внутрішньої турбулентності в ключовій державі Євросоюзу Москву, звісно, влаштовуватиме. Це розуміють і християнські опоненти Шольца, їм вигідніше почекати півтора року, за які соціал-демократи ще більше ослабнуть, і тоді взяти своє у Бундестагу.

Макрон пішов ва-банк. Щоб загнати Ле Пен у пастку?

Наступна – Франція. Її президент Еммануель Макрон після оголошення виборів до Європарламенту пішов на дуже ризикований крок, розпустивши парламент та оголосивши нові вибори. Вони відбудуться вже 30 червня та 7 липня. Таке рішення мало шоковий ефект, адже "Національне об’єднання", яке формально очолює Жордан Барделла, а справжньою його лідеркою лишається проросійська Марін Ле Пен, виграло вибори до ЄП у Франції. Та ще й як виграло: 31,5% проти 14,7% у партії Макрона "Відродження". Націоналісти зараз на підйомі, то ж мають шанс привести до законодавчих зборів потужну фракцію, яка претендуватиме на урядові посади. У той же час, на думку багатьох аналітиків, крок Макрона – хитрий та продуманий.

По-перше, Франція – президентська республіка, де глава держави має значні повноваження, а на посаді Макрон перебуватиме до весни 2027 р. За цей час він спробує нівелювати нинішній успіх ультраправих. Але не заборонами щодо їх діяльності, а навпаки: хочуть влади – нехай покажуть себе в якості урядників. Зауважимо, досвіду роботи в урядах ні Ле Пен, ні її соратники давно не мали, їхні гарні результати на виборах були наслідком постійного і дуже зручного перебування в опозиції.

По-друге, неочікуваний вчинок Макрона спроможний мобілізувати виборців як його партії, так й інших, які проти ультраправих при владі. Тому далеко не факт, що вибори до французького парламенту стануть для "Нацоб’єднання" такими ж успішними, як до Європарламенту. Фракцію вони матимуть чисельну, але одна справа – відправити націоналістів до парламенту Європи, де вони відстоюватимуть інтереси Франції, зовсім інша – дати вотум довіри недосвідченим державним управлінцям та ще й противникам Євросоюзу у себе вдома. І, по-третє, у Макрона в разі чого залишатиметься опція зміни урядовців чи знову розпуску парламенту (не раніще ніж через рік). Але наступного разу вже під лозунгом порятунку Франції від скочування у прірву. Тобто "кульгавою качкою" він не стане, інакше б не ініціював дочасні вибори.

Отже, страшилка про прихід до влади проросійських політиків, м’яко кажучи, перебільшена. Вони ставитимуть палиці в колеса, заважатимуть ухвалювати рішення про фінансову допомогу Україні, але потрібно розуміти дві важливі речі. По-перше, ці політики обов’язково вляпаються в скандали, така у них карма. По-друге, вони – політичні кон’юнктурники, тобто діятимуть так, щоб не нашкодити перш за все собі, і якщо загальна політика Європи залишатиметься повністю прихильною до нас, вони коливатимуться в унісон із нею. Приклад Джорджи Мелоні тому чудова ілюстрація. Нею лякали, а виявилося, що ні вона, ні її соратники нічого спільного з кремлем не мають. 

Чи загнуздає Мелоні Орбана

Отож переходимо до Італії. Про успіх сеньйори Мелоні та її "Братів" вже йшлося вище. Другою до фінішу прийшла лівоцентристська опозиційна Демократична партія, також лояльна до України. А найцікавіше – повний провал "Ліги Півночі", політпроекту проросійського ультраправого Маттео Сальвіні. На виборах до ЄП у 2019 році його сила отримала трохи більше 34%, зараз не дотягла до 9%. 

Далі – Польща. Тут "ніздря в ніздрю" до фінішу пришли "Громадянська коаліція" Дональда Туска та "Право і справедливість", третіми стали "конфедерати", які ллють воду на московський млин. Вочевидь вони опиняться у фракції з партією Ле Пен. Але і в Польщі кремль не зможе у подальшому розраховувати на дестабілізацію. І центристи Туска, і праві з "ПіС" не зацікавлені у співпраці з "конфедератами" всередині своєї країни. Для перших вони в принципі неприйнятні, для других – конкуренти за націоналістично-консервативного виборця. Тобто з часом їх випихатимуть на маргінес.

Зрештою – Угорщина. "Фідес" Орбана показав гірший результат, аніж раніше, але все одно має ключове представництво від Угорщини (10 місць із 21-го). На виборах до Європарламенту від цієї країни отримав представництво новачок – Петер Мадяр та його партія "Тиса". Виходець із "Фідес" різко критикував Орбана за корупцію та антиєвропейську політику. Йому повірили 30% угорців, що дало Мадяру 7 мандатів в Європарламенті. Втім, окремі оглядачі вважають, що "Тиса" відкушувала голоси не так у орбанівців, як у лівих опозиціонерів, адже загалом Мадяр виступав за оновлення політичних еліт. Себто, всіх. До якої фракції він спробує пристати, побачимо. А от "Фідес", який у минулому складі ЄП погнали з фракції "Європейської народної партії", Орбану доведеться кудись прилаштовувати, адже позафракційні депутати мало що вирішують. Скоріше за все, він спробує вмонтуватися до консерваторів, де будуть польські депутати з "ПіС" і "Брати Італії". Тому ключик до зміни позиції Орбана Києву варто спробувати пошукати разом із польськими та італійськими партнерами.

І на закуску – Словаччина. Тут партія Фіцо програла опозиційній "Прогресивній Словаччині". Хороша новина для нас. Але є й погана – від цієї нашої сусідки в ЄП пройшли ультраправі з партії "Республіка". Їх мало та і загалом словацьке представництво дрібне, але слід звернути увагу на те, що лідер "Республіки" Мілан Урік – частий коментатор в руслі кремлівської пропаганди, а минулого року навіть носився з ідеєю референдуму про вихід Словаччини з НАТО.

Інтриги навколо крісел

Отже, невеликий висновок. Перше: аналіз поствиборчих розкладів поки що ведеться на основі тих політичних об’єднань, які існували в попередньому Європарламенті. В новообраному більшість груп лишиться, але можуть виникнути і нові. Для цього потрібно 23 члени мінімум з 7 країн. То ж кінцевий формат буде відомий 16 липня, коли євродепутати зберуться на інавгураційне засідання.

Друге: поки обрані європейцями політики готуються до наступних 5 років праці, лідери країн ЄС зберуться наступного понеділка у Брюсселі для обговорення ключових посад: президента Єврокомісії (головна претендентка на цю посаду Урсула фон дер Ляєн), президента Європейської ради (поки її очолює Шарль Мішель) та верховного представника ЄС із зовнішньої політики (наразі це крісло обіймає Жозеп Боррель). До початку обговорення в ЗМІ нагнітається інтрига: мовляв, Мішель проти фон дер Ляєн, а Мелоні не проти очолити Єврокомісію. У такий спосіб коаліція центристів зможе зробити своїми друзями частину правих.

Третє: будь-кому, хто планує очолити Єврокомісію, потрібно проти подвійну процедуру затвердження – спочатку глав держав, а потім ще й отримати 361 голос євродепутатів. Головні кадрові призначення лідерам країн ЄС потрібно узгоджувати так, щоб не було сюрпризів. Демократія демократією, та якщо Європарламент почне свою каденцію зі скандалів і порушених домовленостей, від цього виграють росія та любі їй євроскептики.