Тиждень потужної дипломатії: Як Саміт миру та інші рішення вплинуть на війну

Берлін - в авангарді допомоги Україні

Почнемо з подій, які передували глобальній зустрічі у Швейцарії. Першою за хронологією була щорічна конференція Ukraine Recovery Conference (URC), яку цього року приймав Берлін. У 2022-му, нагадаємо, конференція відбулася у швейцарському Лугано, у 2023-му – в Лондоні. Два роки тому українська делегація представила план відновлення країни, розрахований на 10 років. Він містив перелік інфраструктурних і безпекових проектів, інвестицій на загальну суму $750 млрд. Depo.ua тоді скептично оцінював результати конференції. По-перше, станом на липень 2022-го під російською окупацією перебувала значна частина Харківщини, правобережжя Херсонщини, наші партнери хоч і продовжували нас активно підтримувати, проте тоді ще тільки обговорювалися формати та насиченість військової підтримки. Тобто панувала невідомість та сковуючий страх перед ескалацією. По-друге, озвучені цифри інвестицій, здавалося, відлякуватимуть. Проаналізувавши потенційні джерела залучення коштів, Depo.ua зауважував, що таким джерелом, серед інших, мають стати гроші країни-агресорки. Проте наші партнери на той час не були готові навіть чути про розробку механізму залучення цих коштів.

У Лондоні українська делегація представила ще один план, цього разу на $500-900 млрд. Хоч зі столиці Великобританії наші і приїхали з непоганими угодами, однак максимальний позитив, який тоді вдалося привезти – обіцянку від ЄС надати Україні 50 мрлд євро. У фокусі засідання у Берліні були системи протиповітряної оборони та допомога у відновленні енергогенерації, яка дуже серйозна постраждала під час цьогорічних ракетних атак росіян. У конференції в німецькій столиці було кілька особливостей, які відрізняють її від двох попередніх. Перша: вона відбулася по завершенню виборів до Європарламенту, результати яких дали можливість прихильникам єдності Європи та підтримки України видихнути з полегшенням – євроскептики хоч і посилилися, проте накручена російською гібридною пропагандою істерія про "правий поворот" луснула. Простіше кажучи, цифри, отримані на виборах до ЄП, розв’язали руки друзям України. Друга особливість: бажання німецької сторони серйозно посилити нашу країну системами ППО і не тільки. Його можна пояснити не лише тим, що Олаф Шольц крокує слідом за США – американці посилюють українців, і тут же в унісон діють німці. Активність президента Франції Еммануеля Макрона стала новим викликом: німецька влада просто не може собі дозволити виглядати слабшою за владу французьку.

Окрім обіцянки посилити нашу ППО, партнери домовилися виділити значну суму на відновлення електрогенерації України, загалом же укладено угоди на суму 16 млрд євро. Та головне, що цю подію варто розглядати як елемент великої геополітичної гри: колективний Захід та його друзі в інших частинах планети показують путіну, що його наміри воювати в Україні в довгу – безперспективні. Києву продовжуватимуть допомагати, а росія від тривалої війни все більше виснажуватиметься. В контексті цього обов’язково слід згадати про санкційний удар Сполучених Штатів по російській фінансовій архітектурі. Якщо від санкцій проти Мосбіржі російська економіка з часом оговтається, то заборони, які стосуються сфери енергетики й технологій, битимуть сильно і довго. Нафтогазовий сектор росії, точніше, переважно нафтовий, адже з реалізацією газу у путінських терористів вже великі проблеми, лишається де-факто головним фінансовим донором війни. Потужні удари по ньому та по зарубіжним компаніям, які допомагають росіянам, покликані суттєво зменшити прибутки від продажу нафти.

$50 млрд із кишень росіян. І це лише початок

На тлі оцінок геополітичних та економічних наслідків від конференції у Берліні та нового пакету санкцій в Італії відбулися дві історичні події. Перша: лідери "Великої сімки" (G7) погодили передачу Україні $50 млрд. Для цього використовуватимуться відсотки від заморожених активів рф. Перед ухваленням цього рішення найвпливовіші світові держави не один місяць обговорювали механізми, у тому числі страхування ризиків. З Москви погрожували дзеркальною відповіддю, але ці погрози, як бачимо, нікого не налякали. Насправді найбільшою перепоною були не вони, а формат запевнення інших держав із, м’яко кажучи, не дуже демократичними режимами, що їхні гроші, які лежать у західних банках, не настигне така ж доля. Інакше кажучи, щоб ці держави не почали виводити свої кошти. Очевидним і зрозумілим поясненням стало те, що росію карають за агресію проти суверенної держави, якщо інші не повторюватимуть за путіним, їм те саме не загрожує.

Є ще один момент: рішення G7 також може бути сигналом для країн, які допомагають росії виходити з-під санкцій, що їхні нинішні заробітки на підставлянні плеча кремлю можуть вилізти їм багатомільярдними збитками, бо розроблений механізм стосовно російських активів стане в пригоді і при іншій нагоді. Насамперед це стосується Китаю, який став ключовим адвокатом росії, просуваючи вигідний їй "мирний план".

Як виявилося, домовленості про передачу Україні $50 млрд – тільки початок. "Сімка" у своєму комюніке наголосила, що росія повинна компенсувати нашій державі всі збитки, завдані повномасштабним військовим вторгненням. Станом на кінець 2023 року це було $486 млрд. "Буде неправильним, щоб рф вирішувала, коли вона заплатить за шкоду, яку завдала Україні, і чи заплатить взагалі. Зобов'язання росії за міжнародним правом заплатити за шкоду, яку вона завдає, очевидні", – йдеться у заяві.

Друга історична подія: укладення безпекової угоди між Україною і США на полях саміту країн "Великої сімки". Вона розрахована на 10 років. У відповідь з Москви зауважили: мовляв, угода юридично не підкріплена. Після чого в низці ЗМІ почалася кампанія дискредитації угоди. На арену вийшов сам Дональд Трамп із заявами про те, що на Україну витрачається багато коштів і він все це зупинить. Вочевидь, ненависть до Байдена заганяє Трампа у політичний капкан: критикуючи опонента за підтримку України головний республіканець змушений повторювати російські наративи, роблячи себе легкою мішенню для звинувачень у відстоюванні інтересів кремля.

Отже, коротко. Угода, підписана 13 червня, дійсно не містить пункту про обов’язкову ратифікацію. Разом із тим Байден може скористатися нагодою, себто передвиборчою кампанією, і внести питання про ратифікацію до Конгресу. Поставивши республіканську більшість в ньому у незручне становище, адже останніми місяцями однопартійці Трампа висловлюють значну підтримку Україні. От і з’явиться нагода слова підтвердити ділами.

Домовленості Києва і Вашингтона передбачають розширення співпраці у виробництві озброєнь і техніки, наданні військової допомоги, посиленні обміну розвідданими (цікаво, що у ЗМІ в той самий час з’явилося повідомлення про обмеження Угорщини у доступі до натівських розвідданих, що може бути чітким сигналом про крайнє невдоволення політичними ігрищами проросійського прем’єра Віктора Орбана). У разі нового нападу рф, влада Сполучених Штатів має відразу провести консультації з Україною, щоб визначити подальші кроки. Разом із тим угода не містить зобов’язання про взаємну оборону на кшталт колективної безпеки НАТО та конкретних фінансових зобов'язань щодо підтримки оборони України. В документі також нема нових зобов’язань щодо перспектив вступу України до Альянсу, сторони визнають угоду як "міст" до можливого членства України в НАТО. То ж може здатися, що тут більше символізму, аніж конкретики. Символізму дійсно багато: угоду уклали перед стартом Саміту миру в Швейцарії, такий хід Америки міг справити вплив на країни, які до останнього вагалися, їхати чи ні. І, звісно ж, це був потужний сигнал путіну. Який виліз в ефір зі своїми нікчемними хотілками про умови мирних переговорів. На фоні перелічених позитивних для України подій путінське диктування умов нікого не вразило.

Ще один важливий момент. Хоча угоди, які Україна уклала з США та багатьма іншими країнами, не дають прямих гарантій оперативної військової підтримки в разі нового нападу росії, разом вони стають геополітичним вододілом на цивілізований світ та всіх інших. Таким само вододілом виглядав і Саміт миру у Швейцарії.

Що в комюніке, хто не підписав і коли очікувати на другий мирний саміт

Підсумковий документ підписали 80 країн і 4 організації зі 101-ї учасниці. Текст комюніке містить позицію підписантів щодо 3-х пунктів мирного плану Зеленського, а саме вимогу до росії передати Запорізьку АЕС під суверенний контроль України, забезпечити вільний доступ до українських портів на Чорному морі задля глобальної продовольчої безпеки, а також звільнити всіх військовополонених та повернути Україні депортованих і вивезених українських дітей та інших незаконно утримуваних цивільних. Серед тих, хто не підписав підсумковий документ, Вірменія, Саудівська Аравія, Таїланд, Індія, Індонезія, Колумбія, Лівія, Мексика, ПАР, Бразилія та Об'єднані Арабські Емірати. А під час саміту представники Саудівської Аравії, Туреччини та Кенії публічно заявили про потребу у присутності російської сторони.

Очевидно, що відсутність підписів названих країн – не дуже гарна новина. Її як свою перемогу розганятиме кремль. Хоча це, насамперед, результат діяльності Китаю, про позицію якого Depo.ua писав раніше. Більшість тих, хто відмовився, або залежать від КНР, або налагоджують з китайцями політичні та економічні мости. Чому не підписали самодостатні саудівці, до яких буквально напередодні приїздив Зеленський? Ер-Ріяд грає у власну гру, там прагнуть підняти міжнародний статус своєї країни, організувавши у себе ще один саміт. За участю української та російської сторін. Підписавши комюніке у Швейцарії, саудівці б відверто стали на бік України і після цього росія навряд погодилася б на переговори саме у Саудівській Аравії. Тому тут проявилася не якась антиукраїнська позиція, а просто холодний розрахунок. А от відсутність підпису Індії здивувала. Було багато сподівань, що вона, зголосившись взяти участь у швейцарському саміті на противагу Китаю, підтримає і його підсумки. Не сталось, як гадалось. І тут потрібно розібратися, на якому етапі в індусів спрацював стоп-кран.

На Банковій трагедії з відсутності підписів низки держав не роблять. По-перше, комюніке лишається відкритим для бажаючих долучитися. По-друге, кажуть там, у Швейцарії деякі країни представляли посадовці, які не мають права підписувати такі документи за своїм статусом. А декому поставити автограф завадили процедури. По-третє, заплановані наступні кроки щодо кожного з пунктів на рівні міністрів і радників. Є вже й бажаючі ці зустрічі провести. Серед них і вище згадана Саудівська Аравія. Простіше кажучи, в перспективі можливий вихід на якийсь формат за участю росіян. Про це каже і президент Зеленський. Багато експертів, утім, скептичні до названих термінів – що це будуть не роки, а місяці.

Їхній скепсис ґрунтується на очікуваннях кремля щодо зміни влади в Вашингтоні. Після провалу на виборах до Європарламенту технології з підгодованими "правими" це, мабуть, остання надія путіна змінити порядок денний стосовно підтримки України. Тому до остаточного вирішення, Байден чи Трамп керуватимуть Штатами з грудня 2024 року, Москва відмовлятиметься від перемовин, перекидаючи традиційно відповідальність на інших. Разом із тим не варто забувати, що наші партнери використали далеко не весь арсенал економічних і політичних ударів по росії та її друзям. І ще далеко не все зі зброї отримала Україна. Тому можна сказати: всі перелічені події зі знаком плюс для України свідчать про суттєве прискорення процесів навколо війни, яку веде проти нас агресивна росія. Поки це виглядає наступним чином: є наші партнери та їхні союзники, є так звані нейтральні держави, котрі просто намагаються скористатися нагодою і підвищити власний геополітичний статус, і є росія. Та Північна Корея. Інших союзників, які б вірили у шанси росії на перемогу, у путіна не лишилося.