Альянс диктаторів: Що буде після вояжу путіна в КНДР та В'єтнам і до чого тут Китай

Кім вступає у війну?

Відразу потрібно розділити ці дві події, оскільки для російського диктатора вони мали не однакову мету. Точніше, мета була в тому, щоб перебити інформаційну хвилю від Саміту миру у Швейцарії, зірвати який Москві не вдалося, хіба трохи підгадити і то постфактум. Судячи зі значної уваги особливо до результатів гостювання путіна в Північній Кореї, бункерному вдалося не так перебити хвилю, як запустити власну. У неї, так би мовити, два гребені: перший – налякати світ посиленням військової співпраці з навіженим тоталітарним режимом у Пхеньяні, другий – показати Заходу, що росія має варіанти пом’якшення санкційних ударів завдяки давнім азійським друзям Москви. Тут плече кремлю підставили в’єтнамські комуністи. Та чи насправді турне путіна до КНДР і В’єтнаму є дипломатичним проривом, як його малює російська пропаганда?

Перше: Кім і путін зустрічаються не вперше за період повномасштабного вторгнення росії на наші терени. У середині вересня минулого року Кім Чен Ин вже гастролював на Далекому Сході росії, після чого розпочалося постачання північнокорейських снарядів, які використовуються країною-терористкою у війні проти України. Восени минулого року з вуст обох диктаторів також звучало багато взаємних реверансів. Наголошувалося і на посиленні економічної і технічної співпраці. Так що цього разу нічого нового не відбулося, крім одного – очільник КДР запевнив свого гостя у "повній підтримці та солідарності у проведенні спеціальної військової операції в Україні", після чого сторони уклали угоду про "негайну допомогу" одна одній в разі війни. У такий спосіб Кім легалізував те, що не було секретом – передачу росії боєприпасів. По-друге, додав собі репутаційної ваги, адже путін особисто приїхав домовлятися про допомогу. Бо більше їхати по зброю йому нікуди. По-четверте, світова спільнота ніяк, окрім розмов, не відреагувала на доведені факти постачання північнокорейських снарядів до росії і, отже, ще більше посилила впевненість Кіма у повній своїй безкарності.

У Сеулі відразу засудили угоду Москви і Пхеньяна, слушно звернули увагу на порушення росією резолюції Ради безпеки ООН про неприйнятність співпраці з режимом Кімів, а також кажуть про можливість перегляду позиції стосовно допомоги Україні летальною зброєю. Тобто, уклавши пакт із ізольованою і технологічно слабкою Північною Кореєю, путін фактично розірвав зв’язки з технологічно прогресивною Південною Кореєю. Чий бізнес не надто поспішав іти з росії після початку дії міжнародних санкцій.

Угода путіна з північнокорейським вождем виглядає пострілом у ногу не тільки через втрату внаслідок пакту південнокорейських технологій та інвестицій. Причому втрату на довготривалий період. Бажання чимшвидше отримати північнокорейські снаряди, а, можливо, і більше – бойову техніку і ракети, закладає під економіку росії ще одну бомбу уповільненої дії. Але це ще не все: більшість експертів звернули увагу на те, що в разі агресії КНДР проти когось із сусідів Москва просто не зможе виконати свою обіцянку, адже у цьому регіоні зосереджені інтереси США, їх тихоокеанських союзників, а також Китаю. Угода Москви і Пхеньяна не відповідає стратегічним інтересам нікого із великих гравців. Тому логічно, що відразу постало питання, чи означає вона, що росія, як постійний член Радбезу ООН, відмовляється від взятих на себе обіцянок проводити політику ядерного стримування режиму Північної Кореї.

Кім, Нгуєн, путін і Сі Цзіньпін в тіні

Насамперед цим питанням має занепокоїтися Пекін, звідки неодноразово лунали заяви про недопущення використання зброї масового знищення. Маючи під боком непередбачуваний режим Кіма, якому росія допомагатиме з ядерними технологіями, Пекін ризикує постійно жити на пороховій діжці. Це по-перше, а по-друге, у відповідь на агресивні дії КНДР і рф США та їхні союзники посилять свою присутність в Індо-Тихоокеанському регіоні. Що не входить в плани Пекіна.

Тобто виглядає так, що китайцями укладена російсько-північнокорейська угода має дуже не сподобатися. Однак у Піднебесній на домовленості путіна і Кіма відреагували мовчанкою. То ж або впевнені, що підписана у Пхеньяні угода – ситуативна, вона не набуде якогось реального наповнення, або ж те, що відбулося, санкціонувалося у Пекіні. Сам Китай не хоче допомагати росії зброєю, інша справа, коли допомагатиме Північна Корея. А може бути ще одне пояснення мовчанки китайців: вони не поспішають, спостерігаючи за діями західних країн та їхніх союзників, набиваючи собі ціну. Мовляв, тільки вони здатні вплинути на Москву і Пхеньян. Але для цього їх мають уклінно попросити.

У цьому ж контексті можна розглядати й інший візит путіна, до В’єтнаму. На противагу тоталітарній КНДР він доволі демократична держава. Наскільки це можливо за комуністичного правління. Там є президент, якого обирає парламент, хоча на горі владної вертикалі перебуває лідер Компартії. Зараз це Нгуєн Фу Чонг. Економіка країни розвивається непоганими темпами завдяки різновекторному економічному співробітництву, в якому чільне місце посідає Китай. В’єтнам не засудив російську агресію проти України, але й відкрито Москву не підтримує. Одним словом, поводиться схоже до Китаю. Мало хто сумнівається, що візит путіна до Ханою навряд чи відбувся б саме зараз, якби проти цього виступав Пекін.  

Одним словом, питань, у тому числі з поганими відповідями, вистачає. Вони будуть доти, доки не побачимо, як на новітній військовий альянс двох диктаторів відреагують наші союзники. Санкцій супроти себе Кім не боїться, якщо до них не долучаться китайці. А вони не долучаться. Реальною відповіддю цивілізованого світу на геополітичні вибрики ізгоїв може стати санкційний удар по тих, хто допомагає Північній Кореї, та ще більше посилення військової допомоги Україні. Вже очевидно, що росія має стратегію з налагодження сприятливої дипломатії з країнами, де мав свої інтереси ще Радянський Союз. Можна згадати, як на парад до Москви приїздив президент Лаосу, який здобував вищу освіту в СРСР. Значна частина цих держав знаходиться у сфері геополітичних інтересів Китаю. Йдеться не тільки про азійські, а й африканські держави. Це слід враховувати і нашим дипломатам під час підготовки до Саміту миру-2. Важливим домашнім завданням виглядає недопущення створення путіним (і Китаєм в тіні) альтернативних коаліцій з метою або зірвати саміт, або перетворити його на пустопорожні балачки. Та ще й і з демаршами окремих країн.